Свято Шевченка

Тема. Літературно - музичне свято « Слово про Шевченка»       ( До 204-річчя із Дня народження великого Кобзаря)

Мета: вшанування пам’яті видатного художника слова, патріота України - Т.Г.Шевченка; формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови; виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України, музики.

    Зал святково прибраний. В центрі на столі  стоїть “Кобзар”,портрет Шевченка  на вишитому рушнику. Включається запис «Ну що б здавалося слова…» (Рядки Т. Шевченка, взято з м/ф "Лис Микита")

Учень 1:     Мова українська – то Шевченка слово,

  Лесі   Українки і Марка Вовчка.

Учень 2:  Мова українська – то дарунок Бога,

   Це барвисте слово генія Франка.

Учень 3:  Мова українська – це і степ широкий,

  Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Учень 4:     Мова українська – океан глибокий

     Мудрості народу – вічної краси.

Учень 5:     Мова українська – берегиня наша,

                   Пісня материнська, голос немовлят.

Учень 6:     Мова українська – це достатку чаша

                   І найбільше свято із відомих свят.

                                               ( Звучить пісня « Рідна мова»).

Ведуча.   Є дні, що минають і непомітно  зникають без сліду, нічого не залишаючи по собі, нічого не знаменуючи. Але є й такі, що ніколи не минають, що завжди з нами. Один із них увібрав у себе безсмертне дихання душі. Бо він такий великий і незбагненний, як життєдайний дощ, як весняний вітер, як щедре сонце.    Україна у долі своїй має такий день – 9 березня.

     З минулого віку й до нашого часу, і далі - в майбутнє, у нові віки. День, який явив світові Шевченка – геніального сина великого народу.

Дитина (звертається до батьків)

Любий тату, милий тату!

Ти скажи, навіщо хату

Рушниками ми прибрали,

Ніби в свято великоднє?

День який у нас сьогодні,

Що квіток отак багато?

Батько

Так, у нас сьогодні свято!

Дитина (до матері)

Мамо, що ж за свято нині?

Мати

Та Тарасове, дитино!

Знай, колись, моє серденько,

Був у нас Тарас Шевченко.

Дитина

Хто ж він був нам, люба ненько?

Мати

Наймиліша всім людина

І найкращая перлина,

Яку має Україна,

Наша рідна країна.

Читець

 Коли міняли честь неначе крам,

 А правду–совість кидали за ґрати,

 В серцях людей Ви спорудили храм,

 Якому там повік-віків стояти.

 Вогонь, запалений Тарасом,

 У нашім серці не погас –

 Він став над простором і часом

 Він будить нас, він кличе нас!

Ведучий.      Для багатьох поколінь українців - і не тільки українців – Шевченко означає так багато…   Шевченко - явище велике і вічне. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується у ній, вбираючи в себе новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи.

Ведуча              Наша літературно–музична композиція присвячена  світлій пам′яті Тараса Шевченка і  проходить у рамках святкування 204-річчя з дня народження геніального поета.

         Тому потрібно пам’ятати, що наше минуле, теперішнє, майбутнє – це Доля, Муза і Слава.

         204-річчю від дня народження Великого Кобзаря України присвячується!

                                                       Звучить пісня «Є на світі доля».

                                      На сцену виходять три дівчини – Доля, Муза, Слава.

Доля

Ти не лукавила зі мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сироті стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

“Учися, серденько, колись

З нас будуть люде”, – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Муза

А ти, пречистая, святая,

Ти, сестро Феба молодая!

Мене ти в пелену взяла

І геть у поле однесла.

І на могилі серед поля,

Як тую волю на роздоллі,

Туманом сивим сповила.

І колихала, і співала,

І чари діяла… І я…

О чарівниченько моя!

Мені ти всюди помагала,

Мене ти всюди доглядала.

І я живу, і надо мною

З своєю божою красою

Гориш ти, зоренько моя,

Моя порадонько святая!

Моя ти доле молодая!

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай зо мною і учи,

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву діяти до краю.

Слава

Горнись лишень ти до мене,

Та витнемо з лиха;

Гарнесенько обіймемось

Та любо, та тихо

Пожартуєм, чмокнемося

Та й поберемося,

Моя крале мальована.

Мені, моя доле,

Дай на себе подивитись,

Дай і пригорнутись,

Під крилом твоїм любенько

В холодку заснути.

Шевченко.      У всякого  своя доля і свій шлях широкий.. (Сідає за стіл)

Давно те діялось...

Виходить малий Тарас з мамою

Малий Тарас

...Таки у вчителя –дяка,

Гарненько вкраду п′ятака,

…й  куплю маленьку книжечку.

Хрестами і візерунками з квітками

Кругом листочки обведу

Та й списую Сковороду…

Та сам собі у буряні,

Щоб не почув хто, не побачив,

Виспівую та плачу...

Мати. Не плач. Ти народився під високою зорею. Тобі випала велика Доля.

Малий Тарас. Мамо, а що то є Доля?

Мати. Той блукає за морями,

Світ перепливає,

Шука долі, не находить —

Немає, немає!

 Інший рветься

За долею з усієї сили

І — бебех в могилу!

А в третього, як у старця,

Ні хати, ні поля,

Тілько торба, а з торбини

Виглядає доля…

Доля ( Тримає сирітську торбинку)

Із сирітської торбинки  Шевченка виглядала на рідкість щедра Доля – Божий дар. А кому більше дається, з того більше і спитається!  Усе своє життя він кидав виклики долі.

Шевченко.  

 Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої;

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Ведуча.  Та все ж не покидала висока доля Тараса за життя. За два роки після викупу з кріпацтва він, будучи забезпеченим художником, стає визнаним поетом, і вже наступних сім років сягає найвищих вершин.

                         Пісня "Розкажи мені мамо, про долю"

Ведучий. Не покидала його висока Доля і на засланні, і після повернення. Не дала вона йому й бажаного – родинного тепла і затишку, сімейного щастя і взаємної любові.

Ведуча.У його віршах навічно оселилася дитяча прихильність до дівчинки-кріпачки Оксани Коваленко.

Старша сестра Катерина була для нього Берегинею, а молодшу Ярину він любив більше за всіх. Ярина товаришувала з трохи меншенькою сусідкою Оксанкою. От і грався малий Тарасик з ними обома.

А потім - смерть матері. Мачуха, яка гнала Оксану з двору.  Смерть батька і життя у дяка, пошуки вчителя-маляра і повернення додому, де вже хазяйнував одружений Микита. Був  пастухом біля  громадської череди. І були безсмертні вірші.

Читець  читає  поезію

«Мені тринадцятий минало»...

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Ведуча.  З безмежного болю і з неосяжної любові народжені його слова.

         18 квітня 1840 року в Петербурзі з’являється друком перша збірка поета “Кобзар”. До книжки увійшло вісім творів: “Думи мої, думи мої...”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка” (“Нащо мені чорні брови...”), “До Основ’яненка”, “Іван підкова”, “Тарасова ніч”.

         Попри цензуру і викреслення це була велика духовна перемога поета над мовчанням, яке немилосердно стояло на шляху до творчого злету.

 Там найдете щире серце

 І слово ласкаве,

 Там найдете щиру правду.

 А ще, може, й славу...

 ( Наталія Май “Відкриваю «Кобзар»)

Ведучий. Слово, яке лише плаче, а не окрилює дух, не наповнює людину і націю енергією самоздійснення,  для поета мертве.

Шевченкове слово не тільки відтворює історичну подію, факт, а й подає  в новій інтерпретації.

Читець (в ролі  Шевченка) 

Я вас навчив, де ваші шлях і ціль,

 Сказав, що людства ви не ржа – а сіль.

 Я мовив вам, що вічна боротьба

 Це – ваші доля, завдання й судьба.

 Я дав вам шал завзяття, блиск зіниць,

 Дав вашим воїнам відвагу й міць.

 Зітріть із душ до братовбивства гін,

 За це ж вам Божий суд і мій проклін!

 Сил не щадіть! Вперед все йдіть!

 З моїм йдіть словом у крутіж століть!

Учень 1:                       …Не одцурайтесь своєї мови

                               Ні в тихі дні, ні в дні громові,

                                Ні в дні підступно мовчазні,

                                Коли стоїш на крутизні

                                Один, чолом сягнувши птаха,

                                 Й холодний вітер попід пахви

                                 Бере і забиває дих,

                            Щоб ти скорився і притих.

                            Не одцурайсь, мій сину,

                             Мови. У тебе іншої нема.

                             Ти плоть і дух – одне-єдине

                             Зі словом батьківським – Людина,

                             Без нього – просто плоть німа.

                             Без мови в світі нас  нема!

Учень 2:                         Схаменіться…

                              Полюбіте  щирим серцем

                              Велику руїну,

                              Розкуйтеся, братайтеся!

                              У чужому краю

                             Не шукайте, не питайте

                            Того, що немає

                            І на небі, а не тілько

                            На чужому полі.

                           В своїй хаті своя й правда,

                           І сила, і воля.

Учень 3:       Учітесь, читайте,

                     І чужому научайтесь,

                    Й свого не цурайтесь,

                    Бо хто матір забуває,

                   Того Бог карає,

                   Того діти цураються,

                   В хату не пускають.

                   Чужі люди проганяють,

                    І немає злому

                    На всій землі безконечній

                    Веселого дому.

Учень 4:   Обніміте ж, брати мої,

                     Найменшого брата, -

                     Нехай мати усміхнеться,

                    Заплакана мати.

                    І забудеться срамотня

                   Давняя година,

                 І оживе добра слава,

                Слава України..

                Обніміться ж, брати мої,

                Молю вас, благаю!

Ведуча      .Шевченкове свято – кришталево чисте свічадо. 204 роки  минуло відтоді, коли українка–кріпачка народила світові генія, але він не віддаляється, а наближається до нас. Тож слухаймо Кобзареве слово!

    « Садок вишневий коло хати»

Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.

Сем'я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.

Ведуча. Муза зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. Та свічка його життя догорала. Мрії про одруження,  хатину над Дніпром залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував кінець. У  холодній майстерні в будинку Академії мистецтв він пішов із життя. Було це 10 березня 1861 р.  Та залишився його заповіт.

       Читець виконує « Заповіт ».

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Ведучий. Багато змінилося з часу Шевченкового. Тепер ми можемо припадати до Шевченкових цілющих джерел, до його вічного живого слова. У глибини майбутнього посилав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

                                            

    Пісня  «Любіть Україну» 

ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ

1. ЗАСПІВАЄ СОЛОВЕЙКО,
ЗАКОЛИШЕТЬСЯ ТРАВА,
ЗАПИРА МОЄ СЕРДЕНЬКО,
ЧУЮ ГОСПОДА СЛОВА !

ПР : ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ, ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ,
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ СПОВНА.
ЗА СОНЦЕ, ЗА НЕБО, ЗА БІЛУ КАЛИНУ,
НА СВІТІ ЄДИНА ВОНА.

П Р О Г Р А Ш

2. ЗАСІЯ У НЕБІ СИНІМ,
ТИХА ВРАННІШНЯ ЗОРЯ,
У СВЯТУЮ ЦЮ ХВИЛИНУ,
СЛОВО БОЖЕ ЧУЮ Я.

ПР :

П Р О Г Р А Ш ( БІЛЬШИЙ )

ПР : ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ, ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ, /
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ СПОВНА. /
ЗА СОНЦЕ, ЗА НЕБО, ЗА БІЛУ КАЛИНУ, / 2 Р.
НА СВІТІ ЄДИНА ВОНА. /

ЗА СОНЦЕ, ЗА НЕБО, ЗА БІЛУ КАЛИНУ, /
НА СВІТІ ЄДИНА ВОНА. / 2 Р.

Ведучий.       Нема співця, о ні, він з нами,

                         Його пісні, його любов,

                        Його це місяць над садами

                        У сяйві тихому зійшов.

                                         

         Звучить « Молитва » Д. Павличка.

               Отче наш, Тарасе всемогущий,

         Що створив нас генієм своїм,

         На моїй землі, як правда, сущий,

         Б′ющий у неправду, наче грім.

         Ти, як небо, став широкоплечо

         Над літами, що упали в грузь;

         Віку двадцять першого предтечо,

         Я до тебе одного молюсь.

         Поклади нам зорі на зіниці-

         Променем туди,де непроглядь.

         Хай підносять очі люди ниці,

         Хай в незрячих більма погорять.

         Мислям нашим дай ясне поліття,

         А поетам - спину, що не гнесь.

         Дай нам пам′ять на тисячоліття,

         Непокору і любов на днесь.

             Да святиться слово-блискавиця,

         Що несе у вічну далечінь

         Нашу думу й пісню, де святиться

         Між народами твоє ім′я.                                               

Ведучий.   Хай же і сьогодні, й у наступні роки обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, Пророк народу нашого, повсякчас у наших благородних помислах і державних справах!

Ведуча.  І на  оновленій землі над ланами, широкими полями, вільними містами і селами, як весняні води Дніпра, лине вічно жива слава Великого Кобзаря.

Ведучий : Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.

                     Дай вам, Боже, дай із неба,

               Дай, чого вам більше треба, -

               Дай вам миру і спокою .

                    Під могутньою рукою…

Вчитель.   Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.     

        Пісня Тіни Кароль «Україна – це ти!»